МАСОВА ТА ЕЛІТАРНА КУЛЬТУРА: МІЖКУЛЬТУРНА КОМУНІКАЦІЯ І ЦІННОСТІ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО ІМІДЖУ І ФАХОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ КУЛЬТУРОЛОГА

Анотація

У статті проведено міждисциплінарний огляд етичних та соціокультурних трансформацій людства. Це зроблено крізь призму еволюції культурних практик, від первісних анімістичних систем до сучасних викликів доби глобальної цифровізації та штучного інтелекту. Матеріал статті викладено за допомогою синтезу методів ретроспективного аналізу, історико-типологічного методу та семіотики культури. Такий підхід дозволив простежити генезу етичних регуляторів як складних знаково-символічних систем, а не лише продуктів технологічного прогресу. Наголошено на необхідності деконструкції концепту примітивності стосовно людських спільнот первісної культури. Аргументовано, що культурні практики того часу, зокрема наскельний живопис та ритуальні дії, слугували інструментами етичної медіації з довкіллям. За таких обставин тварини, рослини та елементи ландшафту сприймалися як повноправні суб’єкти міжвидової культурної взаємодії. Це світоглядне поле, описане через призму «нового анімізму», дозволяє розглядати первісність як систему іншої складності, вільну від жорсткого дуалізму суб’єкт–об’єкт. Далі ми зосередилися на аналітичному висвітленні «неолітичної революції» та виникнення перших давніх цивілізацій. Зазначено, що перехід до відтворюючого господарства, міського планування та монументальної архітектури ознаменував формування якісно нових соціальних ієрархій. Писемність, правові системи та спеціалізація праці постають як механізми легітимізації влади еліт. Водночас, це призвело до психологічного відчуження людини від природи та формування технологічної завіси цивілізації. У роботі обґрунтовано тезу про інерційність цивілізаційного поступу. Сучасна криза довіри до інституцій, екологічна деградація та моральний вакуум у сфері штучного інтелекту є прямими наслідками несвідомого відтворення неолітичних моделей агресії. Визначено, що для подолання сучасної ціннісної дезорієнтації необхідна не лише технологічна, а насамперед етична рефлексія. Вона має спиратися на інтеграцію історичного досвіду загальнозначущості та співпереживання. Ретроспективний аналіз первісних табу та ритуалів, розглянутих як давні механізми відповідальності перед нелюдськими суб’єктами, може слугувати джерелом для формулювання сучасних етичних орієнтирів. Обґрунтовується ідея цифрового анімізму, що висувається як потенційна стратегія гармонізації відносин між людиною, техногенним середовищем та штучним інтелектом. Акцентовано, що розуміння історичних закономірностей соціогенезу дозволяє подолати архаїчну інерцію мислення та сприяє розробці етичних регуляторів, здатних мінімізувати ризики дегуманізації у контексті глобалізованої віртуалізації соціальної реальності.