УКРАЇНСЬКА ТРАДИЦІЙНА КУЛЬТУРА В УМОВАХ СУЧАСНИХ СУСПІЛЬНИХ ЗМІН

Анотація

У статті комплексно проаналізовано динаміку розвитку української традиційної культури в умовах сучасних суспільно-політичних трансформацій. Особливу увагу приділено феномену народних художніх промислів, які в сучасних умовах перебувають на перетині збереження нематеріальної спадщини та функціонування креативних індустрій. Автори розглядають етнографічний спадок не як незмінний музейний експонат, а як гнучкий механізм соціальної єдності, здатний до адаптації перед обличчям серйозних викликів. Вивчено історичну ретроспективу руйнівного втручання тоталітарних режимів у культурний код нації, що супроводжувалося викривленням естетичних цінностей, примусовою уніфікацією ремісничих технік та нав’язуванням штучних стереотипів. На прикладі діяльності Баранівського порцелянового заводу продемонстровано кризовий стан галузі, спричинений тривалою деградацією виробничих систем та відсутністю дієвої підтримки. Водночас виставкові проєкти, як-от експозиція в Будинку митрополита «Софії Київської», засвідчують стрімке зростання суспільного запиту на відновлення автентичних мистецьких практик. Значну частину статті присвячено оцінці державних нормативно-правових інструментів, спрямованих на ревіталізацію галузі. Обґрунтовано тезу про те, що ефективність таких програм залежить від їхньої інтеграції з науковими студіями етнологів та культурологів. Відмова від ідеологізованих підходів радянського періоду на користь фахової експертизи є критично важливою умовою формування оновленої культурної політики. Підкреслюється, що процеси подолання колоніального минулого охоплюють усі рівні, від побутових уподобань до масштабних світоглядних стратегій. Культурний спадок визначено як дієвий чинник зміцнення стійкості суспільства перед тиском зовнішньої агресії. Акцентовано на важливості синтезу стратегічного державного менеджменту з етнографічним аналізом, що дозволить народним мистецтвам еволюціонувати з нішевого явища у потужний складник сучасної економіки. Запропоновано концептуальну модель розвитку, де збереження унікальних технік поєднується з інноваційними підходами до маркетингу та популяризації національного продукту на міжнародних майданчиках. Зроблено висновок, що післявоєнна реконструкція країни неможлива без відродження мистецьких осередків, що виступають носіями ціннісних орієнтирів та фундаментом для вибудовування цілісної самобутності в глобалізованому світі.