СВОБОДА ВІРОСПОВІДАННЯ ЯК СУБ’ЄКТИВНЕ ПРАВО ЛЮДИНИ: ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Анотація

У статті здійснено філософсько-правовий аналіз свободи віросповідання як одного з фундаментальних суб’єктивних прав людини, що має природний, невідчужуваний і системоутворюючий характер у структурі конституційних прав і свобод. Досліджено теоретичні підходи до розуміння свободи віросповідання як правової можливості особи самостійно визначати власне ставлення до релігії, віри, світоглядних переконань та форм їх зовнішнього вираження. Обґрунтовано, що свобода віросповідання безпосередньо пов’язана з внутрішнім світом людини, її совістю, духовними потребами, правом на самовизначення та захистом людської гідності. Особливу увагу приділено розмежуванню внутрішньої сфери свободи переконань та зовнішніх форм реалізації віри. Встановлено, що forum internum охоплює внутрішній духовний простір особи, її право мати, приймати, змінювати або відмовлятися від релігійних переконань і має абсолютний характер, не допускаючи жодного державного втручання. Натомість forum externum пов’язаний із зовнішнім проявом віри через богослужіння, релігійні обряди, місіонерську діяльність, релігійне навчання та створення релігійних організацій, а тому може підлягати легітимним обмеженням за умов дотримання принципів законності, пропорційності та недискримінації. Проаналізовано структурно-змістовне наповнення свободи віросповідання, яке включає право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, змінювати релігійну належність, здобувати релігійну та світську освіту, виховувати дітей відповідно до власних переконань, брати участь у колективному релігійному житті, а також право на альтернативну (невійськову) службу за мотивами совісті. Доведено, що свобода віросповідання має як позитивний, так і негативний вимір, забезпечуючи не лише право на сповідування релігії, а й право на відмову від будь-якого віросповідання. Окремо досліджено механізм юридичного забезпечення свободи віросповідання, основу якого становлять Конституція України, Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», міжнародно-правові акти та практика Європейський суд з прав людини. Встановлено, що ефективність реалізації цього права залежить від здатності держави забезпечувати баланс між духовною автономією особи, принципом світоглядної нейтральності та необхідністю захисту громадського порядку, здоров’я населення, моралі та прав інших осіб. Зроблено висновок, що рівень гарантування свободи віросповідання є важливим показником демократичності держави, а вдосконалення правового регулювання у цій сфері має здійснюватися відповідно до європейських стандартів захисту прав людини.