ВНЕСОК ДЖОНА МАКҐАКІНА В РОЗВИТОК СУЧАСНОГО БІБЛІЙНОГО БОГОСЛОВ’Я ТА АНТРОПОЛОГІЇ: КОНТЕКСТ ПОСТСЕКУЛЯРНОГО ДИСКУРСУ

Анотація

Сучасне біблійне богослов’я та антропологія перебувають у фазі становлення. На цьому етапі важливе подолання секуляризаційного монізму та релятивізму, а відтак інтеграції біблійного та патристичного вчення про людину в біологічну та психологічну науку, не кажучи вже про гуманітаристику. Науково-богословська культивація автентичного розуміння людини як Божого образу в умовах постсекуляризації, вимагає також ґрунтовного переосмислення традиційних релігійних доктрин про гріх, спасіння та людську природу, здатність до морально-духовного вдосконалення й обоження. Багато сучасних європейських теологів зробили величезний внесок у реалізацію цих онтологічно вагомих завдань, проте їхні концепції ще й досі не знайшли належної артикуляції в українській філософсько-богословській думці. Здійснено комплексний аналіз філософсько-теологічного увиразнення антропологічних контурів біблійного та патристичного богослов’я Джона Ентоні МакҐакіна, що сприяє глибокій інтеграції інтелектуально-духовних досягнень європейських богословів ХХ ст. в українську національну релігійно-богословську думку, науку та освітній процес зокрема. Увиразнено й експліковано критичний синтез платонічної метафізики, зокрема концепцій eide та Nous, що набули форм, усталених ідейно-смислових параметрів і ціннісних критеріїв у богословській думці ХХ ст. завдяки творчості православного теолога і практикуючого священника отця Ентоні МакҐакіна. Науково об’єктивовано обґрунтовану мислителем ієрархічну структуру людської свідомості, у якій nous постає не лише вищим внутрішнім інтелектом, а передусім як єдиний locus, здатний до theоria – споглядання та правдивого пізнання Божественної трансцендентності. На цьому ґрунті проведено делімітацію діалектичного співвідношення між платонічною філософією і християнською антропологією для визначення динаміки аскетичної практики в контексті очищення душі від пристрастей в контексті антропологічної концепції МакҐакіна. Дослідницьку увагу закцентувано також на витлумаченні релігійно-богословський зміст поняття обоження як найвищого онтологічного й есхатологічного досягнення людського буття у світлі Ґакінового трактування внутрішнього потенціалу сутності phronеma як корпоративної, літургійної та доксологічної ментальності, як головної риси цілісності та незмінності східновізантійської аскетичної традиції.