КОНФІСКАЦІЯ ЗАМОРОЖЕНИХ АКТИВІВ ДЕРЖАВИ-АГРЕСОРА ЯК ІНСТРУМЕНТ ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ: МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Анотація

Російська збройна агресія проти України спричинила масштабні людські, економічні та екологічні втрати, поставивши питання відшкодування збитків у центр міжнародного правового дискурсу. Одним із ключових напрямів пошуку механізмів репарацій є можливість конфіскації заморожених активів держави-агресора як джерела компенсації. Метою дослідження є з’ясування правової природи, передумов і обмежень застосування конфіскації державних і приватних активів Російської Федерації в контексті міжнародного права, а також аналіз міжнародного досвіду реалізації подібних санкційних заходів. Робота ґрунтується на поєднанні методів порівняльно-правового аналізу, системного підходу та міжнародно-правової інтерпретації. Джерельною базою стали акти ООН, ЄС, G7, законодавство США, Канади, Великої Британії, судова практика та аналітичні матеріали міжнародних інституцій. Встановлено, що замороження активів — це форма примусового фінансового обмеження, що блокує використання майна держави-порушника для збереження міжнародного правопорядку. Досвід провідних демократій (Канада, США, Велика Британія, Італія) демонструє ефективність санкційних режимів, проте виявляє системні проблеми координації між органами влади, дублювання процедур і правові колізії між санкційним і кримінальним провадженнями. Аналіз показав, що перехід від заморожування до повноцінної конфіскації ускладнюється дією принципу суверенного імунітету державних активів, високими стандартами доказування незаконного походження майна, а також відсутністю уніфікованих міжнародних процедур. Наголошено, що без створення спеціального міжнародного механізму компенсацій пряме вилучення російських активів може спричинити політико-економічні ризики — зокрема, підрив довіри до світової фінансової системи та валютних резервів. Водночас окремі держави, зокрема Канада, ініціювали нові правові інструменти, які потенційно дозволяють конфіскацію підсанкційного майна в інтересах України. Конфіскація заморожених активів держави-агресора є перспективним, але юридично складним інструментом відшкодування збитків. Її ефективність обмежується чинністю міжнародних принципів імунітету, фрагментарністю правового регулювання та ризиками для глобальної фінансової стабільності. Для України доцільним є створення єдиного координаційного центру, ухвалення спеціального законодавства і ініціювання міжнародного правового механізму, який поєднає санкційні, цивільно-правові та кримінально-правові інструменти. Лише скоординований підхід міжнародної спільноти може забезпечити справедливе відшкодування завданої агресією шкоди та зміцнення системи міжнародного правопорядку.