МІЖНАРОДНІ БЕЗПЕКОВІ УГОДИ УКРАЇНИ: ЕКОНОМІЧНА АРХІТЕКТУРА ПІДТРИМКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РЕАЛІЗАЦІЇ

Анотація

У статті досліджено трансформацію підходів до міжнародної підтримки України в умовах повномасштабної війни через призму аналізу новітніх безпекових угод, укладених у 2023–2025 роках. Особливістю вказаних безпекових угод є те, що вони виходять за межі класичного розуміння гарантій колективної оборони, властивих, наприклад, НАТО, й натомість формують новий тип асиметричних, комплексних безпекових партнерств, які включають не лише військово-технічну, але й економічну, інституційну, гуманітарну та санкційну підтримку. Безпекові угоди створили нову політичну, правову та економічну реальність, у якій Україна перетворилася на повноцінного суб’єкта нової системи безпекових альянсів демократичного світу. Угоди мають не лише стратегічне значення у контексті стримування подальшої агресії, а водночас наділені надзвичайною практичною вагою щодо забезпечення поточних функцій української держави, відновлення зруйнованої інфраструктури та модернізації економіки. Мета статті полягає у комплексному аналізі безпекових угод України 2022–2025 років, з акцентом на їх економічний вимір, стан реалізації зобов’язань та перспективи подальшої дії. Ці безпекові угоди розглядаються не лише як політичні декларації солідарності, а як інституційно оформлена система підтримки, котра охоплює як воєнний, так і економічний вимір. Особлива увага приділяється економічній складовій вказаних домовленостей, яка включає пряме бюджетне фінансування, макрофінансову допомогу, інвестиційні гарантії, спеціальні кредитні програми та механізми страхування ризиків. Досліджуються положення ключових безпекових угод України з країнами G7, ЄС, Великою Британією, США, Польщею, Японією та ін. Узагальнено обсяги вже реалізованої підтримки і проаналізовано архітектуру фінансових інструментів, закладених у двосторонніх та багатосторонніх угодах. Проаналізовано, як безпекові угоди сприяють підтриманню платоспроможності України, фінансуванню соціальних функцій держави та повоєнній реконструкції. Визначено ключові виклики реалізації безпекових угод: політична мінливість у країнах-партнерах, нерівномірність внесків партнерів, недостатність юридичної обов’язковості, затримки у практичній імплементації. Обґрунтовано тезу про необхідність інституціоналізації підтримки, поступового її переходу від кризового реагування до програмного фінансування відновлення та розвитку. Сформульовано висновок про те, що безпекові угоди є перехідним інструментом до повноправного членства України в НАТО та ЄС, а їх економічна складова – це гарантія стійкого функціонування держави в умовах війни та після її завершення.