ІНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ НАДАННЯ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ ТА РОЗВИТКОМ ПЕРСОНАЛУ В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Анотація

Для забезпечення якості медичних послуг та розвитку персоналу важливо створити ефективні та результативні інституційно-правові механізми публічного управління у цій сфері. Євроінтеграція стала чинником пришвидшення трансформації державних інституцій та зміни нормативно-правового забезпечення в галузі охорони здоров’я в Україні. Мета статті полягала у дослідженні інституційно-правових механізмів публічного управління якістю надання медичних послуг та розвитку персоналу в сфері охорони здоров’я України з урахуванням євроінтеграційних процесів. Методологія дослідження ґрунтується на правовому аналізі діючого законодавства у сфері охорони здоров’я в Україні, статистичному аналізі наявного кадрового потенціалу. Результати демонструють прогрес у розвитку інституційних механізмів публічного управління в сфері охорони здоров’я за напрямами стратегія та політика управління, фінансування медичних послуг, гарантування якості медичних послуг та розвиток кадрових ресурсів. Трансформаційні зміни в діяльності державних інституцій в медичній сфері позитивно вплинули на доступність, якість медичних послуг, дотримання стандартів при наданні послуг, підвищення рівня відповідальності медичних закладів за результати надання послуг. Реформування інституцій публічного управління позначилося на розвитку професійного медичного персоналу в умовах конкуренції за пацієнтів. Прийняття нового законодавства в сфері охорони здоров’я змінило підходи, принципи та способи надання медичних послуг й обслуговування громадян, фінансування медичних послуг. Нормативно-правові зміни дозволили посилити автономність закладів охорони здоров’я та запровадити електронну систему охорони здоров’я eHealth для прозорості фінансування, е-документообігу, створення е-сервісів в медичній галузі. При цьому, проблемними питаннями публічного управління в сфері охорони здоров’я залишаються неефективний державний розподіл фінансування медичних послуг, не достатня ресурсна забезпеченість освітніх закладів із підготовки медичних кадрів, низький рівень міжсекторальної взаємодії (комунікації та співпраці) між державними інституціями в цій сфері.