ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ПІСЛЯВОЄННОГО РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ: УПРАВЛІНСЬКИЙ КОНТУР ТА КРИТЕРІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

Анотація

У статті обґрунтовано орієнтований на врядування організаційно-економічний механізм післявоєнного розвитку національної економіки. Проблема, що розглядається, полягає у фрагментації програм відновлення, коли цілі, ресурси, інструменти та підзвітність не пов’язані між собою через вимірювані контрольні показники, що знижує відтворюваність політичних рішень у різних секторах і регіонах. Метою дослідження є переведення механізму з концептуального опису в модель, готову до впровадження, шляхом представлення його як управлінського циклу з чітко визначеними входами, інструментами політики, очікуваними результатами, контрольними метриками та відповідальними суб’єктами. Методологія поєднує структурно-функціональне моделювання, декомпозицію процесів та проектно-портфельний підхід до заходів відновлення. У результаті пропонується матриця управлінського циклу за логікою «вхідні параметри – інструмент впливу – очікуваний результат – контрольний показник – відповідальний суб’єкт». Матриця дає змогу узгодити пріоритизацію проєктів, середньострокове бюджетування, координацію графіків донорів, спрощення регуляторних вимог, управління спроможністю підрядників та цифровий моніторинг із процедурами аудиту й публічною підзвітністю. Крім того, у статті систематизовано координуючі функції держави в процесі післявоєнної трансформації та сформульовано критерії впровадження, які визначають мінімальні умови запуску, інституційну відповідальність, часові горизонти, ключові ризики та заходи їхнього пом’якшення. Практична цінність результатів полягає в можливості інтегрувати цей механізм у програми та портфелі проєктів відновлення, встановлювати прозорі КПІ, організувати зворотний зв’язок і коригувати інструменти на основі отриманих результатів, що підвищує узгодженість політики та якість її виконання. Модель придатна для поєднання державних інвестицій, донорських ресурсів і державно-приватного партнерства, при цьому зберігаючи соціальні заходи та заходи з розвитку людського капіталу в єдиному ланцюжку результатів. Вона також сприяє створенню єдиного інформаційного простору відновлення, де відкриті дані про витрати, прогрес і ризики забезпечують безперервне навчання та запобігають дублюванню повноважень між координуючими органами.