ФОРМУВАННЯ СПРОМОЖНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ В АРХІТЕКТУРІ ПУБЛІЧНО-СЕРВІСНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВИ

Анотація

У статті досліджується, як формується спроможна територіальна громада в рамках еволюційної архітектури державної діяльності у сфері надання публічних послуг. На основі децентралізації в Україні після 2014 року та переходу до сервісно-орієнтованої держави, у дослідженні концептуалізується спроможність громади як інтегрована комбінація управлінського, фінансового, соціального, правового та інноваційно-цифрового потенціалу, які разом забезпечують сталий місцевий розвиток та управління, орієнтоване на громадян. Аргументація базується на трьох передумовах: по-перше, децентралізація має сенс лише тоді, коли місцеві органи влади володіють ресурсами та компетенціями для надання якісних публічних послуг; по-друге, держава, орієнтована на надання послуг, переосмислює відносини між державою та громадянами з адміністративної підпорядкованості на співпрацю та партнерство; по-третє, європейська інтеграція та цифрова трансформація публічного сектору вимагають приведення у відповідність до стандартів прозорості, підзвітності, участі та прийняття рішень на основі даних. Методологічно стаття синтезує державне управління, економіку та соціологію, щоб запропонувати багатовимірну структуру для оцінки та зміцнення потенціалу громади. У рамках цієї структури визначено п’ять взаємодоповнюючих механізмів: (1) фінансово-економічні; (2) організаційно-управлінські; (3) механізми людських ресурсів; (4) інноваційно-цифрові механізми; (5) механізми соціального капіталу. Результати показують, що ці механізми найефективніше працюють як система, а не як ізольовані реформи. У поєднанні вони створюють позитивний цикл, в якому прозорі фінанси підтримують надійне планування; кваліфікований персонал впроваджує цифрові рішення; а вища громадянська довіра розширює участь, що, в свою чергу, зміцнює підзвітність та якість послуг. У рамках європейських стандартів місцевого самоврядування та суспільної цінності, спроможна громада стає рівноправним партнером держави: вона спільно розробляє політику, спільно надає послуги та спільно управляє ризиками розвитку, підтримуючи демократичну легітимність на місцевому рівні. У статті робиться висновок, що просування моделі держави-послуги в Україні залежить від вбудовування вищезазначених механізмів у цілісну архітектуру управління, яка надає перевагу відкритості, відповідальності та вимірюваним результатам. Такий системний підхід узгоджує місцевий розвиток з орієнтованими на ЄС вимогами сталого розвитку, інклюзивності та цифрової зрілості, а також надає практичний план дій для перетворення адміністративно створених громад на справді спроможні, стійкі, готові до інновацій та орієнтовані на громадян.