ІНСТИТУТ ОПІКИ ЗА СТАТУТАМИ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО: ПРАВОВІ НОРМИ І ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ

Анотація

У статті досліджено інститут опіки за Статутами Великого князівства Литовського як важливий елемент правової системи, що забезпечував захист майнових і соціальних прав неповнолітніх осіб шляхетського походження. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю аналізу історичного досвіду правового регулювання соціальних відносин у контексті формування української правової культури. Основною проблемою визначено нерівність правового захисту дітей різних соціальних верств, обмеженість законодавства у виховних аспектах та гендерні обмеження. Метою роботи є аналіз правових норм, що регулювали інститут опіки, виявлення їхніх особливостей і прогалин, а також оцінка впливу інституту на розвиток правової культури України. Для досягнення мети застосовано історико-правовий, порівняльно-правовий, герменевтичний та формально-догматичний методи, які дозволили провести комплексний аналіз норм трьох Литовських статутів. Результати дослідження показали, що правове регулювання інституту опіки за Статутами ВКЛ було орієнтоване на захист майнових інтересів підопічних, переважно шляхетського походження. Законодавство встановлювало чіткі вимоги до опікунів, такі як наявність власного маєтку, авторитет у громаді та належний соціальний статус. Водночас норми були тісно пов’язані з становими відносинами, залишаючи права дітей нешляхетних станів без належного правового захисту. Аналіз показав, що Статути передбачали механізми контролю за діями опікунів, такі як опис майна, звітність перед судом та можливість компенсації збитків. Проте існували прогалини у регулюванні опіки над недієздатними особами та використанні прибутків із майна підопічних. Важливим аспектом стала обмежена участь жінок в інституті опіки, що відображало гендерну нерівність тогочасного суспільства. У статті розроблено концептуальний підхід до аналізу інституту опіки як правового явища, що поєднало традиції Київської Русі та феодальні правові новації. Застосування цього підходу дозволяє розкрити роль інституту опіки у стабілізації соціальних відносин та розвитку правової культури. У висновках зроблено акцент на значенні Статутів ВКЛ як фундаменту для подальшого розвитку правової системи України. Майбутні дослідження повинні бути зосереджені на аналізі еволюції інституту опіки в контексті конкретних історичних періодів, з урахуванням впливу соціально-економічних, політичних та культурних умов епохи. Особливу увагу слід приділити адаптації цього інституту до нових суспільно-політичних реалій, зокрема до впливу інших правових систем та моделей управління, які формували правову систему українських земель у межах різних державних утворень.