ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ СТИМУЛИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ВИРОБНИЦТВА ТА ВИКОРИСТАННЯ АВТОНОМНИХ СИСТЕМ: ДОКТРИНА, ІНСТРУМЕНТИ ТА КРИТЕРІЇ ЕФЕКТИВНОСТІ

Анотація

Автономні системи переходять із лабораторій у виробництво й публічні послуги, оголюючи нестиковки між традиційними інструментами підтримки інновацій та підвищеними вимогами до безпеки, прозорості й підзвітності. У статті пропонується читати господарсько-правове стимулювання не як розсип пільг, а як інтегровану конструкцію взаємних зобов’язань держави, розробника й замовника. Мета дослідження – створити ризик-орієнтовану рамку добору й поєднання інструментів (податкових, фінансових, регуляторних, закупівельних, інфраструктурних) під різні класи автономності та контексти застосування, зі збереженням процедурної легітимності. Застосовано поєднання догматичного аналізу, порівняльно-правового підходу, policy design та оцінювання впливу регулювання. Емпіричний матеріал включає сучасний масив доктринальних праць, дані про інноваційні закупівлі, кейси «пісочниць» і фіскальних стимулів у суміжних юрисдикціях, а також секторальні приклади з транспорту, охорони здоров’я та промислової автоматизації. Операціоналізація результатів здійснюється через три групи індикаторів: інноваційні, процесуально-правові та безпекові. Запропоновано таксономію інструментів із критеріями правової придатності та умовами застосування; обґрунтовано модель «умовних стимулів», прив’язаних до оцінювання відповідності, аудиту алгоритмів, трасованості даних і механізмів швидкого відкликання. Сформовано алгоритм добору комбінацій: від профілю ризику й рівня автономності – до «зв’язки» регуляторної пісочниці, місіє-орієнтованих закупівель із контрольними точками та фіскальних важелів, прив’язаних до верифікованих етапів прогресу. Показано, що інноваційні закупівлі виконують роль мультиплікатора попиту, тоді як податкові стимули демонструють ефективність лише за умови «читання» життєвого циклу технології й доступності інфраструктури тестування. Виведено набір індикаторів, чутливих одночасно до інноваційного виходу і до якості процедур. Ефективне стимулювання автономних систем – це не сума пільг, а архітектура «швів» між підтримкою, відповідальністю й наглядом. Найкраще працюють комбінації інструментів, де кожен елемент не лише прискорює, а й страхує ризики сусіднього, зберігаючи можливість зупинки та корекції курсу без руйнування програми. Запропонована рамка придатна до прямої імплементації в політику інноваційних закупівель і програми підтримки R&D, забезпечуючи перевірність, процедурну легітимність та збереження довіри.