ТРАНСФОРМАЦІЯ СПІЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ ЄС У ВІДПОВІДЬ НА ВІЙНУ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ

Анотація

Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну у лютому 2022 року докорінно трансформувало безпекове середовище в Європі та зумовило переосмислення ролі Європейського Союзу як суб’єкта безпеки. Традиційно позиціонуючись як цивільна та нормативна сила, ЄС у відповідь на війну дедалі активніше залучає інструменти, пов’язані з військовою допомогою та оборонним співробітництвом. Унаслідок цього Спільна політика безпеки та оборони (СПБО) опинилася в центрі зовнішньої діяльності Союзу, що актуалізувало низку правових питань щодо обсягу, меж і напрямів еволюції компетенцій ЄС у сфері безпеки й оборони. У статті здійснюється правовий аналіз трансформації СПБО Європейського Союзу у відповідь на війну Росії проти України. Обґрунтовується теза, що зміни, які відбулися після 2022 року, не є наслідком формального перегляду установчих договорів, а зумовлені переосмисленням та інтенсивнішим застосуванням уже наявних правових інструментів у межах Договору про Європейський Союз. Простежуючи еволюцію СПБО від її витоків у Маастрихтському договорі до інституційного закріплення в Лісабонському договорі, авторка демонструє традиційно обережний та міжурядовий характер європейського співробітництва у сфері безпеки й оборони до 2022 року. Окрема увага зосереджується на правовому значенні заходів, ухвалених після повномасштабного вторгнення Росії, зокрема Стратегічного компасу з питань безпеки та оборони, розширеного використання Європейського фонду миру та створення Місії Європейського Союзу з надання військової допомоги Україні (EUMAM Ukraine). Доведено, що зазначені інструменти надали ЄС можливість здійснювати безпрецедентну за масштабами військову підтримку держави-партнера, формально залишаючись у межах чинного договірного регулювання, зокрема обмежень, передбачених статтею 41(2) Договору про Європейський Союз. Водночас активне використання позабюджетних механізмів і стратегічних документів ненормативного характеру актуалізує питання підзвітності, узгодженості та демократичного контролю в правопорядку ЄС. У висновках аргументується, що Україна виступає не винятком, а каталізатором ширшої трансформації СПБО. Така трансформація відображає перехід від політики, орієнтованої переважно на кризове управління, до більш активної та відповідальної безпекової ролі Європейського Союзу, що має істотні наслідки для подальшого розвитку права безпеки та оборони ЄС.