ЛІСОВІ РЕСУРСИ ЯК ЧИННИК СТРАТЕГІЧНОЇ ПЕРЕВАГИ В ГЕОПОЛІТИЧНІЙ БОРОТЬБІ ОСНОВНИХ АКТОРІВ СВІТОВОЇ ПОЛІТИКИ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНОЇ ЗМІНИ КЛІМАТУ

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз трансформації лісових ресурсів у інструмент геополітичної конкуренції в умовах глобальних кліматичних і економічних змін. Метою дослідження є визначення ролі лісових ресурсів як чинника геополітичного впливу ключових акторів та встановлення механізмів їх використання для реалізації зовнішньополітичних стратегій у межах сучасних кліматичних і регуляторних режимів. Методологічну основу становлять інституційно-порівняльний і компаративний підходи, що поєднують аналіз міжнародних нормативних документів, систем карбонового регулювання та кліматичної політики держав. Застосовано контент-аналіз, інституційний аналіз і типологізацію геополітичних стратегій, що дозволило дослідити взаємозв’язок між лісовими ресурсами, кліматичними механізмами та глобальним перерозподілом впливу. Основні результати дослідження полягають у виявленні багаторівневої системи використання лісових ресурсів у геополітичній конкуренції, де ключові актори застосовують різні моделі впливу – від інституційного нормотворення до ресурсної та інвестиційної експансії. Встановлено, що геополітична мотивація ключових акторів у використанні лісових ресурсів визначається не екологічними пріоритетами, а логікою боротьби за вплив і стратегічні переваги. США прагнуть зберегти роль архітектора глобального кліматичного порядку, оскільки контроль над правилами карбонових ринків забезпечує опосередкований вплив на економічну поведінку інших держав. Китай використовує лісові та кліматичні механізми для формування фінансових залежностей, які конвертуються у політичну лояльність і послаблення позицій Заходу. Росія перетворює лісові ресурси і карбонові схеми на геополітичну валюту, якою розплачується за послаблення санкційного тиску і підтримку власних зовнішньополітичних амбіцій. Водночас ЄС, Канада та Японія демонструють, що дотримання екологічних норм є водночас джерелом нормативного впливу і структурним обмеженням, яке звужує їхній геополітичний маневр порівняно з акторами, що такими обмеженнями нехтують. Геополітична поведінка кожного актора у сфері лісових ресурсів підпорядкована його ширшим зовнішньополітичним цілям. Глобальна кліматична архітектура не усуває геополітичну конкуренцію за ліси, а лише змінює її форму – переносячи боротьбу з поля прямого ресурсного контролю на поле нормотворення, верифікації та доступу до фінансових потоків. Саме це протиріччя між декларованими екологічними цілями та реальними геополітичними мотивами ключових акторів є центральним предметом цього дослідження. Наукова новизна полягає в поглибленні теоретичного підходу до розуміння лісових ресурсів як елемента геополітичної сили, а не лише об’єкта природокористування, а також у систематизації механізмів їх використання в процесах перерозподілу впливу між ключовими геополітичними акторами.  Практичне значення результатів полягає у можливості їхнього використання для моделювання геополітичної поведінки ключових акторів міжнародної політики. Особлива наукова цінність дослідження продиктована його міждисциплінарністю – а саме, врахуванням міжнародної екологічної (глобальною боротьбою зі зміною клімату) та геоекономічної рамки, які визначають нові можливості, але і накладають суттєві обмеження для геополітичних акторів щодо реалізації стратегічних геополітичних цілей.