ТРАНСФОРМАЦІЯ СИСТЕМИ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЗМІН ПАРАДИГМИ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ: МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ Й ЗАРУБІЖНІ ПРАКТИКИ

Анотація

У статті здійснено аналіз міжнародних стандартів та іноземного досвіду організації соціальних послуг в умовах сучасних соціально-економічних трансформацій, цифровізації та зростання ролі територіальних громад у системі соціального захисту населення. Виявлено, що сучасний розвиток системи соціальних послуг потребує поєднання національного правового регулювання з міжнародними практиками підтримки осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах. Встановлено, що міжнародні підходи ґрунтуються на принципах людиноцентричності, адресності, безперервності, професійності, міжсекторальної взаємодії та орієнтації на результат для отримувача послуг. Проаналізовано підходи Європейського Союзу як наддержавної інституції, Великої Британії, Німеччини, Польщі, Скандинавських країн і Канади до організації соціальної підтримки, оцінювання потреб, стандартизації, моніторингу якості, участі недержавних надавачів та залучення отримувачів послуг до оцінювання результативності допомоги. Визначено, що європейська модель цифровізації соціальних послуг не базується на єдиному нормативному акті, а формується через систему взаємопов’язаних стратегій, регламентів і програм, спрямованих на забезпечення доступності, інтегрованості, цифрової сумісності та людиноцентричності соціальних сервісів. Особливу увагу приділено ролі цифрових інструментів, міжвідомчої інтеграції, етичних принципів використання штучного інтелекту та розвитку цифрової інфраструктури у сфері соціального захисту. Обґрунтовано, що для України в умовах євроінтеграції, цифровізації, децентралізації та воєнного стану ключовим викликом стає формування власної адаптивної моделі надання соціальних послуг. Міжнародні стандарти мають розглядатися як рамковий орієнтир, що потребує адаптації до фінансової спроможності держави та територіальних громад, безпекових викликів і специфіки соціальних потреб населення. Доведено доцільність розвитку багаторівневої системи соціальних послуг із диференціацією за групами населення та рівнями надання допомоги, розширенням участі недержавного сектору, удосконаленням професійної підготовки персоналу та впровадженням цифрових механізмів управління й кейс-менеджменту. Особливого значення набуває пошук шляхів оптимізації витрат через цифровізацію процедур, інтеграцію інформаційних систем та розвиток дистанційних сервісів підтримки. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробленням моделей оцінювання ефективності соціальних послуг у громадах, аналізом цифрового кейс-менеджменту та визначенням оптимальних форматів міжсекторальної взаємодії.