УКРАЇНА ТА ЄС: ІНСТИТУЦІЙНА АДАПТАЦІЯ НА ШЛЯХУ ДО ЧЛЕНСТВА – ПРАВОВІ, ЕКОНОМІЧНІ ТА БЕЗПЕКОВІ ВИМІРИ

Анотація

Стаття присвячена аналізу інституційної адаптації України на шляху до членства в Європейському Союзі в умовах повномасштабної війни та трансформації політики розширення ЄС. У вступній частині обґрунтовується актуальність дослідження, зумовлена перетворенням євроінтеграції на екзистенційний вимір безпеки як для України, так і для самого ЄС, а також формулюється мета – концептуалізувати інституційну адаптацію як поліструктурний процес, що поєднує правовий, економічний та безпековий виміри. Матеріальною базою слугують ключові документи ЄС і України (висновки та звіти Європейської комісії, Угода про асоціацію, Стратегічний компас, установчі договори ЄС, Конституція України й базові закони у сфері національної безпеки), а також сучасні наукові й аналітичні праці, присвячені трансформації політики розширення та українському кейсу. У розділі результатів показано, що у правовому вимірі адаптація розгортається під подвійним тиском воєнного стану та вимог верховенства права; в економічному вимірі кандидатський статус поєднує перспективу глибшої інтеграції до внутрішнього ринку з безпрецедентною залежністю від зовнішнього фінансування; у безпековому вимірі де-факто включення України до європейської архітектури безпеки випереджає формальне членство, надаючи розширенню характеру механізму спільного виживання. Обговорення акцентує на тому, що інституційна адаптація України набуває рис «кризової» моделі, у якій рішення в одній сфері неминуче мають наслідки для інших, а ЄС із “експортера норм” перетворюється на співучасника внутрішніх реформ. У висновках підкреслюється, що український досвід одночасно оголює ризики адаптаційного формалізму та відкриває можливість переосмислення політики розширення ЄС як двостороннього процесу, в якому Україна не лише адаптується до Союзу, а й стимулює його внутрішню інституційну й геополітичну еволюцію.