МЕХАНІЗМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ СТРАТЕГІЧНОЮ СТІЙКІСТЮ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ В УМОВАХ ВІЙНИ ТА ПОСТПАНДЕМІЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

Анотація

Актуальність дослідження зумовлено високою вразливістю системи охорони здоров’я України до воєнних ризиків, ресурсних обмежень та постпандемічних трансформацій, що висуває вимоги до оновлення механізмів публічного управління і формування нової моделі стратегічної стійкості. Наголошується, що в умовах довготривалих криз традиційні підходи до управління медичною сферою втрачають ефективність, що зумовлює потребу у гнучких, цифрово підтриманих та інституційно узгоджених рішеннях. Метою статті є наукове визначення та обґрунтування управлінських механізмів державних інституцій, здатних забезпечувати довготривалу стійкість і безперервність функціонування системи охорони здоров’я України в умовах воєнних загроз та наслідків пандемії, а також формувати підґрунтя для її модернізації й відновлення. Методи дослідження включали системний і структурно-функціональний аналіз, методи порівняння та узагальнення, ризик-орієнтований підхід і контент-аналіз нормативних документів та міжнародних звітів. Застосування цих методів дало змогу комплексно оцінити управлінські можливості держави, виявити системні дисфункції та окреслити напрями вдосконалення управління у сфері охорони здоров’я. У результатах дослідження встановлено ключові інституційні, ресурсні та цифрові чинники, що визначають адаптивність державного управління медичною системою у кризових умовах. Виявлено проблеми фрагментованої координації, нерівномірного розподілу ресурсів, недостатності кадрової підтримки та затримок відновлювальних процесів. Обґрунтовано управлінські інструменти, що забезпечують безперервність медичних послуг, прискорюють інфраструктурне відновлення та зміцнюють кадровий потенціал у регіонах з підвищеним ризиком. У висновках доведено, що стратегічна стійкість медичної системи формується як результат синхронізованих управлінських рішень, інтегрованих цифрових платформ, гнучких фінансових механізмів та посиленої міжвідомчої взаємодії. Підкреслено, що ефективність публічного управління значною мірою залежить від здатності держави забезпечити проактивне прогнозування, ресурсну автономність і кадрову готовність закладів охорони здоров’я. Перспективи подальших досліджень полягають у розробленні ризик-орієнтованих моделей управління, удосконаленні цифрових систем аналітики, формуванні стандартів оцінювання стійкості медичних систем та вивченні механізмів інтеграції міжнародної допомоги у довгострокові стратегії розвитку охорони здоров’я.