РЕГІОНАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ АЗІЇ, АФРИКИ ТА ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ У СИСТЕМІ СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Анотація

У статті досліджується роль регіональних організацій Азії, Африки, Північної та Південної Америки у сучасних міжнародних відносинах. Актуальність теми зумовлена тим, що регіональні інституції дедалі частіше виступають не лише інструментами економічної інтеграції чи політичної координації, але й центрами формування нового багатополярного порядку. Метою дослідження є виявлення специфіки функціонування провідних регіональних організацій та їх впливу на баланс між глобальними та національними інтересами. У дослідженні використано комплексний методологічний підхід, який поєднує системний, порівняльний та інституційний аналіз. Системний аналіз дав змогу розглядати регіональні організації як складні багаторівневі утворення, що взаємодіють з глобальними та національними акторами міжнародних відносин. Порівняльний аналіз дозволив зіставити моделі регіоналізму в Азії, Африці й Америці, виокремити їх спільні риси й відмінності у сферах економічної співпраці, політичної координації та забезпечення безпеки. Інституційний підхід дав можливість оцінити рівень інституціоналізації окремих організацій і простежити їх еволюційний шлях від консультативних форумів до повноцінних наддержавних структур. Таке поєднання методів забезпечило комплексне бачення ролі регіональних організацій у формуванні сучасного багатополярного порядку. Організації Азійсько-Тихоокеанського регіону (ASEAN, APEC, ШОС) вирізняються багаторівневими механізмами співпраці, які поєднують економічні та безпекові виміри, що сприяє зміцненню позицій держав-членів у глобальній системі. Африканський Союз, AfCFTA та ECOWAS демонструють прагматичний курс континенту на створення єдиного економічного ринку, підтримання політичної стабільності та розвиток інфраструктурних проєктів. У Північній і Латинській Америці ключову роль відіграють ОАД, USMCA та CARICOM, які поєднують демократичні цінності, торгівельно-економічну співпрацю та механізми колективного реагування на виклики. Проведений аналіз засвідчив, що незалежно від рівня інституціоналізації всі організації функціонують як механізми, що балансують між глобальними центрами сили та національними інтересами держав. Вони стають провідними акторами XXI століття, формуючи регіональні ринки, інститути співпраці та інструменти безпеки. Регіональні організації суттєво зміцнюють політичну стабільність, підвищують конкурентоспроможність країн-членів і відіграють визначальну роль у становленні багатополярного світового порядку. Практична цінність дослідження полягає у можливості використання його висновків для формування державної політики у сфері міжнародних відносин, розробки зовнішньополітичної стратегії України та посилення її участі у міжрегіональних інтеграційних процесах.