ДВА МЕТОДИ ВИКЛАДАННЯ КУРСУ «ЕТИКА ТА ЕСТЕТИКА»: АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД

Анотація

Статтю присвячено аналізу можливостей використання засад архетипного підходу у викладанні матеріалів курсу «Етика та естетика», зокрема проблеми естетичного виміру етичного. Проводиться думка про те, що діалектичний підхід містить потенціал для глибшого розкриття такого зв’язку, який має насправді архетипний характер, ніж традиційний метафізичний. У межах архетипного аналізу підстав застосування діалектичного підходу обґрунтовується дієвість для формування стійкої моральної позиції шести концептуальних підходів до мистецтва: як до символа моралі, як до дзеркала моралі, як до джерела моралі (вектор інтеграції сенсів, смислової асоціації), як до форми моралі, як до інструменту моралі, як до ресурсу моралі (вектор дезінтеграції сенсів, смислової дисоціації). Ілюструються архетипні механізми формування образів елементів моральної культури у свідомості індивіда у процесі мовного конструювання через методику активного дискурсу соціокультурного паттерну з метою закріплення певного образу як універсального полісенсового символу (імперативом виступає індивідуальна монологічна морально-естетична свідомість, а не абстрактний номінальний символ «знак = факт»). Аргументативний ряд представлено у вигляді порівняльних таблиць та схематизацій, які містять авторські формулювання як парафрази та продовження логіки цитованих авторів. Підкреслено специфіку «архетипу» як енергетичної сили для діяльності та його амбівалентну проекційність., що робить систему символічного обміну зацикленою через постійне оновлення спілкування та обставин у реальному часопросторі. Як «архетипний», окреслено вплив на свідомість людини ефектів трансляції, інтеграції, реконструкції, конструкції, реконструкції та деструкції архетипних сенсів, які формують життєтворчість людини і спричиняють творення нею культурних продуктів за певним образом («знаком = зразком»). Співвіднесено цей вплив із авторською моделлю архетипних векторів діяльнісних потреб (які корелюють із психологічними моделями провідної діяльності за традиційними психологічними етапами): на першому етапі – орієнтація та координація; на другому етапі – стереотипізація та нормативізація; на третьому етапі – інтеграція та систематизація – в підсумку можна очікувати формування інтегративної компетенетності в діяльності. Зроблено висновок, що, оскільки викладання гуманітарних курсів має на меті здобуття не лише інформаційної операціональної компетентності(знати), а й мотиваційної готовності до дії (вміти), то застосування поєднання у діалозі метафізичних та діалектичних підходів, методів та методик значно прискорить процес інтерналізації свідомістю матеріалу (інтеграції як частини власного ціннісно-смислового комплексу з формуванням образу Моралі як реальності у якості імперативу). В умовах війни важлива готовність громадянина не лише правильно, а й переконано реалізовувати адекватний часопростору моральний вибір за схемою діалектичного зв’язку «минулого (монолог), теперішнього (діалог) та майбутнього (полілог) через відповіді на питання «чому», «навіщо», «з ким», «заради чого» тощо.