ІНСТИТУТ БОЙОВОГО ІМУНІТЕТУ В УМОВАХ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ: БАЛАНС МІЖ ОБОРОНОЮ ТА ЗАХИСТОМ ПРАВ ЛЮДИНИ

Анотація

У статті здійснено ґрунтовний аналіз правового інституту бойового імунітету, який отримав офіційне закріплення в українському законодавстві у відповідь на виклики повномасштабної збройної агресії російської федерації 2022 року. Інститут бойового імунітету виступає важливим механізмом захисту військових командирів, військовослужбовців, добровольців територіальної оборони, працівників правоохоронних органів та цивільних осіб, залучених до оборони, від юридичної й кримінальної відповідальності за дії, вчинені під час бойових операцій, якщо ці дії відповідають міжнародним нормам гуманітарного права. Аналіз нормативно-правових актів, зокрема Закону України № 2124-ІХ та положень «Про оборону України», демонструє, що правове регулювання цього інституту почало формуватися з урахуванням світових практик і стандартів, зокрема тих, які застосовуються країнами НАТО та міжнародними судовими органами. Наголошено, що бойовий імунітет не є абсолютним – він має суворі обмеження щодо застосування у випадках тяжких міжнародних злочинів, таких як катування, геноцид і умисні незаконні атаки. Такий баланс забезпечує законність дій оборонців і одночасно підтримує невідворотність відповідальності за серйозні правопорушення. Обговорюються проблемні питання, включно з відсутністю уніфікованої термінології, правовими колізіями між різними законодавчими актами, а також необхідністю точного документування обставин бойових рішень. У статті розглядаються як українські, так і зарубіжні наукові дослідження, що сприяють глибшому розумінню та вдосконаленню інституту бойового імунітету. Значна увага приділяється аналізу прецедентної практики, зокрема справі німецького генерала Лотара Рендуліча, яка стала класичним прикладом оцінки бойових рішень на основі інформації, доступної в момент їх прийняття. Також подається реальний приклад із української військової практики, де командир отримав правовий захист завдяки застосуванню принципів бойового імунітету. Висвітлено рекомендації для удосконалення законодавства та практики, зокрема впровадження навчальних програм із міжнародного гуманітарного права, розробку методів фіксації бойових подій і формування чітких критеріїв для застосування імунітету. Підкреслено, що лише комплексний науково-правовий підхід дозволить забезпечити ефективний захист оборонців і зберегти високий рівень правозастосування у воєнних умовах.