СУЧАСНИЙ ДОСВІД ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН У СФЕРІ МІЖНАРОДНОГО ВІЙСЬКОВО-ТЕХНІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ТА МОЖЛИВОСТІ ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ В УКРАЇНІ

Анотація

У цій статті розглядаються моделі, що використовуються країнами-членами ЄС та НАТО, які здійснюють міжнародне військово-технічне співробітництво, як працювати з цими організаціями та як юридично адаптувати їх до сучасного стану України. Проведений порівняльно-правовий аналіз дозволяє сформулювати наступні авторські пропозиції щодо вдосконалення законодавства України у сфері ВТС. Кодифікація законодавства щодо військово-технічного співробітництва (ВТС). У чинній системі публічного права, що регулює ВТС, бракує узгодженості; правові норми, що регулюють ВТС, знаходяться в різних місцях, включаючи матеріальні та процесуальні положення загальних законів; виконавчі укази; та нормативні акти, опубліковані урядовими відомствами. Для створення узгодженої та структурованої бази для міжнародного військово-технічного співробітництва важливо прийняти єдиний закон про міжнародне військово-технічне співробітництво, який встановить правові принципи, що регулюють військово-технічне співробітництво, залучених суб’єктів, інституційні органи, відповідальні за військово-технічне співробітництво, та процедури такого співробітництва. Для участі України в проектах PESCO як зовнішньої країни участь (раніше встановлена рішенням 2024 року) залежатиме від встановлення статусу учасника, довільних правил секретності, перегляду прав інтелектуальної власності та встановлення відповідальності між усіма відповідними сторонами – усі ці питання чинне законодавство не охоплює. Порівняльно-правовий аналіз щодо інформаційної безпеки показав, що для досягнення ефективного правового захисту оборонної інформації потрібен чіткий розмежування між державними та приватними організаціями, наприклад, між державними та приватними структурами, незалежний аудит безпеки та відповідність міжнародним стандартам, таким як ISO/IEC 27001 (ISO 14001), а також дотримання правил поведінки НАТО INFOSOC. Необхідно внести запропоновані зміни до Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» та різних нормативних актів щодо захисту державної таємниці. Найбільш нагальним напрямом подальших досліджень є моніторинг імплементації понад 20 двосторонніх безпекових угод, укладених Україною у 2022–2025 роках: саме аналіз розривів між їх декларативними положеннями та реальним виконанням дозволить сформулювати доказову базу для розробки модельного Закону про міжнародне ВТС.