СОЦІАЛЬНА СПРАВЕДЛИВІСТЬ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Анотація

У статті досліджено основні аспекти забезпечення соціальної справедливості в умовах воєнного стану. Актуальність дослідження зумовлена тим, що соціальна справедливість є основною ознакою правової держави, адже саме завдяки соціальній справедливості забезпечується захист прав усіх громадян та рівний доступ до ресурсів. В умовах воєнного стану, який діє в Україні з 24 лютого 2022 року у зв’язку з повномасштабним вторгненням російської федерації, даний принцип став інструментом згуртованості та стійкості суспільства. Війна посилила нерівність, створила соціально вразливі групи населення (унаслідок повномасштабного вторгнення внутрішньо-переміщеними особами в Україні стало 13,5 млн. осіб, ВВП у 2022 році зменшився на 29,2 %, а бідність зросла на 77 %) та створила загрози для базових прав на медичну допомогу, освіту, житло. Сприйняття соціальної нерівності під час повномасштабного вторгнення також змінилося: у 2019 р. цей показник складав 94,1 %, а у 2024 р. – 73,5 %. Основними формами соціальної нерівності були визнані нерівна мобілізація та корупція під надання допомоги, зокрема ВПО. Метою статті є дослідження становлення соціальної справедливості в Україні в умовах воєнного стану, її вплив на соціальний захист, виклики для соціально вразливих верств населення, трансформації в політиці та економіці, можливості її відновлення після закінчення воєнного стану. Дослідження показує, що українськими правознавцями було переосмислено соціальну справедливість відповідно до умов воєнного стану: від пропорційного розподілу благ (Т. Балагура) до питання соціальної безпеки, яка визнається бар’єром проти ризиків (В. Куценко, С. Линдюк). Констатовано, що воєнний стан позначається і на правах громадян: Конституційний Суд України балансує обмеження з гарантіями (В. Горовенко), а для економіки характерним є процес трансформації з акцентом на солідарність (Я. Петруненко), однак втрата 2,4 млн робочих місць та інфляція 26,6 % є значними викликами для неї. Вразливі прошарки населення як-то ВПО, сім’ї військових та інваліди зіштовхуються з проявами дискримінації; методологія оцінки населення (О. Новікова) підкреслює гендерні аспекти. У висновках встановлено, що соціальна справедливість в умовах воєнного стану є імперативом стійкості та відновлення. Адаптивні механізми (цифровізація, законодавчі зміни та судовий контроль) пом’якшують вказані нерівності, але потребують прозорості та інтеграції зі стандартами ЄС. З-поміж основних рекомендацій, які можуть сприяти встановленню соціальної справедливості в сучасній Україні виокремлені розвиток кризових програм житла, посилення платформ виплат, зокрема для ВПО, моніторинг проявів дискримінації. Майбутні дослідження мають бути спрямовані на вивчення потвоєнної реалізації соціальної справедливості.