ГАМАРТОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ ІНОКЕНТІЯ ҐІЗЕЛЯ ЯК НЕВІД’ЄМНА КОМПОНЕНТА ПОСТСХОЛАСТИЧНОГО МОРАЛЬНОГО БОГОСЛОВ’Я ТА СУЧАСНОЇ БІОЕТИКИ

Анотація

Здійснено релігієзнавчий аналіз гамартологічних поглядів архімандрита Інокентія Ґізеля як складник постсхоластичного морального богослов’я та потенційний інструмент вирішення сучасних біоетичних дилем. Проаналізовано історико-богословський контекст формування вчення про гріх у межах католицької та православної реформ XVI–XVII ст. і увиразнено еволюцію класифікації гріхів від ранньохристиянського періоду до Тридентського собору. Доведено, що розвиток сповідництва та деталізація моральної відповідальності в працях київських учених тієї доби стали відповіддю на не лише ідейно-ціннісні та світоглядні запити епохи модерну, а й складні процеси релігійної ідентифікації зумовлені формування потридентської еклезіальної реальності. Підкреслено, що гамартологічна система І. Ґізеля, викладена, зокрема, у трактаті «Мир з Богом людині» – раціоналізована модель оцінки вчинків з позицій християнсько-богословського та антропологічного вчення про сумління та свободу волі. Дослідницьку увагу також сфокусовано на визначенні основних чинників духовно-світоглядного формування релігійного мислителя, зокрема його звернення до ідейно-ціннісного потенціалу неосхоластики й аристотелізму. Рельєфне відображення та переосмислення в статті знайшли Ґізелеві конотації, викладені у трактаті про душу, що дало можливість виявити рівень осмислення кола антропологічних проблем барокової епохи представниками ісихастсько-традиціоналістського руху на українських землях. Новизною статті можна вважати обґрунтування ролі ситуативного підходу до аналізу гріха, коли оцінка вчинку залежить від конкретних обставин, що корелює з методологією сучасної біоетичної експертизи, а також релігієзнавчо-богословську експлікацію християнське розуміння особистості як цілісної психосоматичної єдності, що об’єднує різні рівні буття та є значимим для захисту людської гідності в умовах біотехнологічного поступу. Водночас автор запропонував цілісне бачення Ґізелівського трактування автономності тілесних форм до моменту їхнього оживлення душею, створюючи інтелектуальне підґрунтя для дискусій щодо статусу ембріона та меж втручання в біологічну природу. Релігійно-богословські погляди І. Ґізеля можуть слугувати етичним запобіжником проти деструкції людського образу, узгоджуючи наукові досягнення з духовним призначенням особистості.