Ключові слова
суб’єктивність
суфізм
філософська антропологія
онтологічна трансформація
Як цитувати
Анотація
Статтю присвячено порівняльному аналізу філософської та суфійської моделей саморефлексії з метою розробки інтегративної метамоделі становлення суб’єкта. У західній філософській традиції саморефлексія розглядається як раціонально-аналітична процедура, спрямована на прояснення умов пізнання, концептуалізацію досвіду та забезпечення достовірності суб’єктивності. Натомість у суфійській духовній антропології саморефлексія постає як екзистенційно-трансформаційний шлях, що включає практики внутрішнього споглядання (муракаба), самоаналізу (мухасаба), подолання егоцентричності (фанаʾ) та набуття нового способу буття (бакаʾ). Методологічною основою дослідження є історико-генеалогічний і порівняльно-аналітичний підходи. Виявлено, що філософська рефлексія орієнтована на збереження структурної дистанції між суб’єктом і об’єктом та досягнення концептуальної ясності, тоді як суфійська модель спрямована на поступове зняття цієї дистанції в досвіді присутності. Наукова новизна дослідження полягає в реконструкції та теоретичній інтеграції філософської й суфійської моделей саморефлексії в межах єдиної процесуальної концепції становлення суб’єкта, де уперше: Здійснено системне зіставлення філософської аналітичної та суфійської трансформаційної моделей саморефлексії в взаємопов’язаних вимірах: онтологічному, епістемологічному та процесуальному. Обґрунтовано тезу про різний онтологічний статус рефлексії: у філософії вона постає як когнітивна процедура прояснення, тоді як у суфізмі як онтологічне подія, що змінює спосіб буття суб’єкта. Запропоновано метамодель саморефлексії, у якій філософська аналітичність і суфійська трансформаційність трактуються як комплементарні модуси єдиного процесу становлення суб’єктивності. Розширено поняття саморефлексії шляхом інтеграції когнітивного та екзистенційного вимірів, що дозволяє подолати редукцію суб’єкта до суто раціональної структури та водночас уникнути ірраціоналістичної інтерпретації містичного досвіду. Отримані результати мають значення для сучасної філософської антропології та міжкультурних досліджень містичного досвіду.
Посилання
1. Al-Ghazālī. (1993). The Revival of the Religious Sciences (Iḥyāʾ ʿulūm al-dīn) (Fazl-ul-Karim, Trans.). Karachi: Darul-Ishaaт Urdu Bazar.
2. Al-Ghazālī. (2000). The deliverance from error (al-Munqidh min al-ḍalāl) (R. J. McCarthy, Trans.). Fons Vitae.
3. Al-Ghazālī. (2015). On Vigilance and Self-examination (Kitāb al-murāqabah wa-al-muḥāsabah) (A. Shaker, Trans.). Cambridge: The Islamic Texts Society.
4. Al-Qushayrī, ʿAbd al-Karīm. (1870). Al-Risalah al-Qushayriyah fi ilm al-tasawwuf. Cairo: Dar al-Tibaah al-Amirah.
5. Aristotle. (1993). Posterior analytics. (J. Barnes, Trans.). Clarendon Press.
6. Attar, Farid al-Din. (1984). The Conference of the Birds. London: Penguin Classics.
7. Bilokopytova, N., & El Guessab, K. (2025). Sufism as a fractal structure of consciousness: analysis through frame theory and the Fibonacci sequence. Bulletin of the Humanities, (10). https://doi.org/10.5281/zenodo.16916870
8. Chittick, W. C. (1989). The Sufi Path of Knowledge: Ibn al-ʿArabī’s Metaphysics of Imagination. Albany: SUNY Press.
9. Demirdaş, Ö. (2023). Muraqaba as a Sufi Term, its role in spiritual education and its effect on attention-hyperactivity problems. Sufiyye, (14), 131–168. https://doi.org/10.46231/sufiyye.1111818
10. Derrida, J. (1973). Speech and phenomena, and other essays on Husserl’s theory of signs. Evanston: Northwestern University Press.
11. Descartes, R. (2008). Meditations on First Philosophy With Selections from the Objections and Replies. New York: Oxford University Press.
12. Ernst, C. W. (1997). The Shambhala Guide to Sufism. Boston: Shambhala.
13. Foucault, M. (2005). The Hermeneutics of the Subject (G. Burchell, Trans.). New York: Palgrave Macmillan.
14. Gadamer, H.-G. (2004). Truth and Method (J. Weinsheimer & D. G. Marshall, Trans.). London: Continuum.
15. Ghazali, I., Jinan, M., & Najib, F. M. (2025). Al-Ghazali’s Sufi thought as a foundation of contemporary Islamic spirituality: Evidence from classical and modern Islamic discourses. AJIS: Academic Journal of Islamic Studies, 10(2), 427–434. https://doi.org/10.29240/ajis.v10i2.15102
16. Husserl, E. (1982). Ideas Pertaining to a Pure Phenomenology and to a Phenomenological Philosophy (F. Kersten, Trans.). The Hague: Martinus Nijhoff.
17. Ibn ʿArabī, Shaykh-ul-Akbar, Mohiuddin. (2012). The Meccan Revelations (al-Futūḥāt al-Makkiyya) (A. S. Chishti, Trans.). Faisalabad: Ali Bradran Tajiran Kutub.
18. Ibn ʿArabī. (1980). The Bezels of Wisdom (Fuṣūṣ al-Ḥikam) (R. W. J. Austin, Trans.). New York: Paulist Press.
19. Irawan, B., Nasution, I. F. A., & Coleman, H. (2021). Applying Ibn ʿArabī’s Concept of Tajallī: A Sufi Approach to Environmental Ethics. Teosofia: Indonesian Journal of Islamic Mysticism, 10(1), 21–36. https://doi.org/10.21580/tos.v10i1.7204
20. Kant, I. (1998). Critique of Pure Reason (P. Guyer & A. Wood, Trans.). Cambridge: Cambridge University Press.
21. Küçük, H. (2022). Commentary of the saying “He who knows himself, knows his Lord.” from the Angles of Sufism and Anatomy, JISS Journal of the Institute for Sufi Studies, 1(1), 129–141, https://doi.org/10.32739/ustad.2022.1.21
22. Masatoğlu, M., & Polat, B. (2025). Transcendental realities: A study of Mokṣa and Fanāʾ in the search for divine unity. Ankara Üniversitesi İlahiyat Fakültesi Dergisi, 66(2), 925–48. https://doi.org/10.33227/auifd.1745532
23. Mrahorović, S. (2024). The Role of Muḥāsabah al-Nafs in Conflict Resolution. Religions, (19), 92–105. https://religions.dicid.org/index.php/religions/article/view/36/34
24. Murata, S. (1992). The Tao of Islam: A Sourcebook on Gender Relationships in Islamic Thought. Albany: SUNY Press.
25. Nelson, E. (2026). Dilthey’s Philosophy of Philosophy: Science, Worldview, and Critical Self-Reflection. In S. Krantz Gabriel & I. Tănăsescu (Eds.), Franz Brentano and the 19th Century Idea of Philosophy as a Science: Upon the Sesquicentennial of Franz Brentano’s ›Psychology From an Empirical Standpoint (pp. 381–402). Berlin: De Gruyter. https://doi.org/10.1515/9783111041612-019
26. Nicholson, R. A. (1925–1940). The Mathnawí of Jalálu’ddín Rúmí (1–8 vols.). London: Luzac.
27. Plato. (1997). Complete Works (J. M. Cooper, Ed.). Indianapolis: Hackett.
28. Ricoeur, P. (1992). Oneself as Another (K. Blamey, Trans.). Chicago: University of Chicago Press.
29. Rūmī, Jalāl al-Dīn. (1926–1934). The Masnavi, Book’s: 1–4. (A. Reynold, Trans.). Nicholson Edinburgh: Edinburgh University Press.
30. Rumi, Mevlana Celaleddin. (2007). Divan-ı Kebir, 1–7 vol. Istanbul: TÜRKİYE İŞ BANKASI KÜLTÜR YAYINLARI.
31. Schimmel, A. (1975). Mystical Dimensions of Islam. Chapel Hill: University of North Carolina Press.
32. Shabanova, Y. O. (2025). The anthropological dimension of contemporary esoteriology: toward integration into philosophical anthropology. Anthropological Measurements of Philosophical Research, (28), 50–62. https://doi.org/10.15802/ampr.v0i28.349017
33. Sviri, S. (2002). The Self and Its Transformation in Sūfīsm With Special Reference to Early Literature. In D. Shulman & G. G. Stroumsa (Eds.), Self and Self-Transformation in the History of Religions (pp. 195–215). New York: Oxford Academic. https://doi.org/10.1093/oso/9780195144505.003.0013
34. Taylor, C. (1989). Sources of the Self: The Making of the Modern Identity. Cambridge, MA: Harvard University Press. https://philpapers.org/archive/BRETMO-12
35. Zaney Ali Sheikh. (2025). The Concept of the Self in Phenomenology and Sufism: A Comparative Study, International Journal For Multidisciplinary Research, 7(3) https://doi.org/10.36948/ijfmr.2025.v07i03.49209
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International License.
Авторське право (c) 2026 Ніна І. Білокопитова, Карім Ель Гуессаб