ФІЛОСОФІЯ НАДІЇ ТА ВІДНОВЛЕННЯ: ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОВОЄННОЇ УКРАЇНИ

Анотація

Метою цього дослідження є осмислення філософських концептів надії та відновлення в контексті повоєнної України, що перебуває в стані глибокої кризи, спричиненої війною, і прагне до відродження та побудови нового суспільного ладу. Стаття поєднує різні філософські підходи до категорій надії та відновлення, звертаючи особливу увагу на етичні аспекти цього процесу. У дослідженні використовуються діалектичний метод (зокрема в аналізі ідей Гегеля), герменевтичний підхід (Поль Рікер) і феноменологічна етика відповідальності (Еммануїл Левінас). Також залучаються концепції екзистенціалізму та утопізму для комплексного осмислення феномену надії. Основні результати роботи полягають у тому, що надія постає не лише як індивідуальний духовний феномен, але й як колективна рушійна сила, що сприяє суспільним трансформаціям. Відновлення ж, у свою чергу, розглядається не як просте відбудування зруйнованого, а як творення нових соціальних, моральних і політичних реалій. Етичні концепції Левінаса та Рікера дозволяють глибше осмислити процес морального відновлення суспільства через відповідальність за іншого та прощення. Наукова новизна статті полягає у поєднанні різних філософських шкіл для комплексного аналізу надії та відновлення в повоєнній перспективі, зокрема в інтеграції феноменологічної етики відповідальності та герменевтики прощення у розуміння сучасного стану українського суспільства. Теоретичне значення статті полягає в розширенні розуміння категорій надії та відновлення як центральних у філософському аналізі повоєнного відродження. Практичне значення дослідження полягає у можливості застосування його висновків для розробки етичних і політичних стратегій відновлення суспільства після воєнних конфліктів, зокрема в контексті національного примирення та реконструкції соціальних відносин.