ЕВОЛЮЦІЯ КОНЦЕПТУ НАУКОВОЇ ІСТИНИ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ЦИФРОВОЇ ЕПІСТЕМИ

Анотація

Статтю присвячено філософському осмисленню поняття наукової істини, що трансформується під впливом цифровізації, а також виявленню чинників, що до цих змін призводять. Проаналізовано класичні уявлення про наукову істину крізь призму онтологічних і гносеологічних засад, які показали, що істина спочатку відповідала об’єктивній реальності та визнавала світ стабільним, впорядкованим, детермінованим та універсальним. Некласичні погляди на істинність наукового знання спиралися на методи, мовні структури, теоретичні моделі та ціннісні орієнтації науковця. А на початку ХХІ століття з’явилася нова цифрова епістема, у якій злагоджено працюють і взаємодіють між собою найрізноманітніші цифрові технології, сервіси, платформи та інструменти, на зразок смартфонів, хмарних сервісів, соціальних мереж, онлайн-послуг тощо, які не лише змінюють традиційний інструментарій наукового дослідження, а й саму побудову наукового знання як такого. З точки зору онтології, цифрова епістема визнає реальність гібридним середовищем, де фізичні, соціальні та віртуальні начала переплітаються, а саму її наповнюють цифрові моделі, симуляції, візуалізації тощо. Із гносеологічного боку – змінюється традиційна роль суб’єкта пізнання, який делегує свої функції алгоритмічним системам, що замість нього аналізують, інтерпретують та прогнозують істину. Обґрунтовано нові моделі розуміння наукової істини, що виникають у межах цифрової епістеми, та визначити їхні філософські наслідки. Найголовнішими з них визначено прагматично-алгоритмічну, статистичну, мережеву, симулятивну і плюралістичну. Окреслено соціокультурні та етичні виклики, пов’язані із трансформацією наукової істини у цифрову епоху. У висновках підкреслено, що цифрова епоха змінила онтологічні, гносеологічні та соціокультурні засади пізнання, зробила істину залежною від алгоритмів, прогнозів, мережевого консенсусу і симулятивних моделей і перетворила її на процесуальну, функціональну і контекстуальну.